Упасти першим, як говориш ти,
Я не повинен і не маю права:
Земне тяжіння – примха висоти,
Життя падіння, то спокою слава.
Я упаду, коли впадеш і ти,
Який в тім сенс: без тебе прозябати?
Чергуються напружено думки:
Коли іти і що з собою взяти.
За спиною вже діток дітлахи
Повиростали – стали відвикати,
Мабуть, забули в клопітні вони,
Як колисала їх бабуся-мати.
Та, певно, ні! Бо інколи прийдуть
Стривожені, та в часі небагаті.
Такі відвідини, як печія, печуть,
То ж згадую себе і свою матір.
Складалось так, що ми потрібні всім –
Тому багато зроблено з любові,
Та що поробиш, став тісним наш дім,
Лише святкуємо в родиннім колі.
І все б нічого, тільки холодком
Так інколи повіє із порога.
Тоді мовчиш і маєшся тайком:
Яка без тебе буде моя доля?
Я упаду, як тільки ти впадеш,
Раніше – знаю - я не маю права.
Але мене з собою забереш,
Одному бути – це смертельна рана.
206
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546431
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 25.12.2014
автор: Г. Король