На Півночі Криму в каналі,
Де жовтий намул і вода,
Гармошки тужливо ридали -
Нахлинула прикра біда.
Накрапував дощик сіренький,
Ховаючи біль в глибині,
Бетонник руденький, маленький
Лежав в кумачевій труні.
Вздовж шляху до цвинтаря в полі
В людей посмутнілих юрбі,
Лежав віддалік від юдолі
І в небо дивився собі.
Начальник сказав: «Не зів'януть
Квітки на могилі твоїй,
І дні золоті ще настануть
В степах, де мете суховій.
А мертвий йому посміхався
І в небо, як в долю зорів,
Підтвердити мов намагався
І тільки додати хотів,
Що будуть і дні світлокрилі,
Постануть дива степові,
Та списувать треба прогнилі
Риштовання й ставить нові.
………………………………………………………………..
На Северо-Крымском канале,
Где жёлтая грязь и вода,
Гармоники глухо рыдали -
Случилась большая беда.
Накрапывал серенький дождик,
Скрывая лихую судьбу,
А рыженький мёртвый бетонщик
Лежал в кумачовом гробу.
От СМУ до степного погоста
В толпе провожавших людей
Лежал он спокойно и просто
И в серое небо глядел.
Начальник сказал: «Не увянут
Цветы на могиле твоей,
И дни золотые настанут
Для этих безводных степей.
А мёртвый ему улыбался
И в серое небо глядел,
Как будто со всем соглашался
И только добавить хотел,
Что будут и дни золотые
И всякие там чудеса,
Но списывать надо гнилые
И новые ставить леса.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546988
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.12.2014
автор: leoniddebelyy