Хоч справляють вітри на полях
Неспокійні бенкети до строку,
Та у шатах дібров яснооко
Мерехтить ще яса по ночах.
Буде колос ланам говорить
У дрімотній блакиті серпанку,
Що на втомлених літа серпанках
Осінь вже , мов жар – птиця , горить.
Розростаються крила зорі,
В травах полиски й скалки іскряться;
А росі кришталевій присняться
Оксамитових барв якорі…
Навіває вітрець за плечем
То легенди про пращурів – скіфів,
То про обрів ненависних міфи,
Що приходили в край цей з мечем.
Ще цокочуть підкови між вод,
Князь виходить з щитом в капелюсі –
Тут татарам на плинній Синюсі
Бій рішучий дав руський народ.
Я вітаю цей кровний зв*язок
Споконвічно людини й природи…
Промайнуть племена та народи -
І відродиться край від толок.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547391
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.12.2014
автор: plomin