Не радують око руїни,
З фундаменту зводиться храм.
Чи вистачить глузду й терпіння
І грішним, і праведним нам.
Будуєм за планом – до сонця,
До рівня, де воля й блакить,
А досвід ще той, вавилонський,
Хвилює і в грудях болить.
Чи в цій доленосній роботі
Знайдемо потрібні слова?
Чи в нашій сло’вянській породі
Творити добро і дива?
Було ж: колом сонячним хати,
Трипільці (європ ще й нема),
Могли і зліпити, й зорати,
Змережити світ в писанках.
Дніпровими кручами сходив
Найкращий із учнів Христа.
Святії софіївські сходи
Не човгала підла нога.
Будується храм із цеглинок
Любові, що має нетлінь,
І золотом бань – справедливість
Вершитиме труд поколінь.
Цвістимуть в садках наших вишні
Вкраїнським квітневим сніжком.
Так хочеться, щоби Всевишній
В цей храм, як і в інші, ввійшов.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547752
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.12.2014
автор: abba