Вона так довго його чекала. Щоденні погляди крізь шибки перетворювалися на ритуал, який лишався незмінним так довго, що здавалося ніби весь свій час вона гаяла, виглядаючи у вікно. Іноді до неї приєднувалися ніжні, теплі долоні, тихий голос, який заспокоював та щось завжди обіцяв, так ніби знав, що за мить усе зміниться і він прийде. Палкий, пристрасний та такий бажаний, довгоочікуваний гість…. Проте він запізнювався, мабуть усі квитки на його рейс були розкуплені і лишалося тільки чекати. Його очікування перепліталося невидимими нитками з сумним поглядом її великих очей. Між ними існувала прірва у сотні днів очікування. Однак вона вірила, що одного дня він прийде. Прохолода вікна нагадувала про вітер та самотність за вікном, десь вчувався свист розпашілого чайника, аромат оксамитової кави та чиїсь розмови. Але вона… Самотня у своєму очікувані…. Він прийде, неодмінно з’явиться, обійнявши її самотність. Вона чекала …..
Його свято прийшло тихо і спонтанно. Здавалося, що все відомо наперед, проте він не втратив гостроту власної інтуїції, відчуваючи, що незабаром має статися все довгоочікуване. Натовп усміхнених людей, веселощі, надії та сподівання на щось краще, або ж очікування неповторення прожитого сценарію власного існування, нові майже три з половиною сотні днів. Все об’єдналося у вихорі щастя та ейфорії. Ось воно … Так близько, відчуваєш його запах, смак на прохолодних губах, відбитки сяйва у зіницях. Він чекав… Його чекання терпляче сиділо на краєчку душі, звісивши замерзлі ноги, спостерігало за усім навколо. Воно знало, що є людина, яка чекала його слів….. Він чекав того моменту, коли зможе написати їй. Сказати прості, банальні слова. Він чекав….
Він знав, що той момент прийде, коли муситиме вирішити для себе, хто вона для нього. Чомусь у житті все починається з такою легкістю, трансформуючись у нові грані, викривляючи почуття та наміри душі. Все отримало старт так давно, минули роки, почуття застигли у тому дні, коли мусив провести межу, зробити так, аби потім не було боляче їй. Він знав, що та людинка важлива частина його життя, проте мусив змінити відтінки їх стосунків, врятувати від помилок та непотрібних сліз. Вона лишилася у душі, скрутилася маленьким клубочком і час від часу він чув її веселий голос, радів та переживав разом з нею. Вона йому обіцяла .....Він чекав, коли це станеться і на його долонях лежатиме її обіцянка, втілена у життя. Єдине, що лишалося йому так це чекати….
Він прийшов…. Довгоочікуваний сніг. Той, хто забарився у дорозі, змушуючи чекати на свою появу. Пухнасте чудо з довгими вусами щоденно сиділо на підвіконні, заглядаючи у вікно у пошуках снігу. Білого, святкового та холодного. Іноді теплі руки сіро-зелених очей зігрівали холодні волохаті лапи, довго розмовляючи з мовчазним співбесідником. Сіро-зелена душа чекала снігу та його вітання, далекого, з шоколадним настроєм, прикрашеного фотографічними святковими ілюмінаціями. Сніжинки стрибали на підвіконні, ховаючись у хутряних лабіринтах, морозний вітер пестив очі, тихо шепочучи : «Все буде.. Все буде…». Прості, традиційні слова, усмішки та сподівання. Все було у її очах. Все сталося ... Її веселий голос, який обіцяв, тому, хто врятував її від болю, що уся історія життя лежатиме на його долонях, закарбувавшись на сторінках друкарською фарбою.
Все триває далі. Вона, та людинка, яка стала частиною їх історії, чекатиме завжди, сидячи на краєчку серця, мовчки спостерігаючи за плином їх життів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547963
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.01.2015
автор: філософ