А коли накриватимеш нас простирадлом
не забудь вимкнути світло.
І дихання.
Щоб я відчував лише твої пальці на моїх губах.
Твої поцілунки на моїх грудях.
Твій погляд на моїх руках.
А коли прокинешся зрання...
І мене вже не буде...
Прочитай записку на столі.
"Пробач.Ми просто люди."
Сядь на підвіконня і дивись
на сліди полишені мною на літнім болоті.
Ми діти однієї ночі.
Родичі однієї країни.
Ти знала, що завтра моя подальша дорога.
І чим закінчиться ця вписка.
В пляшці більше немає вина, лиш трошечки віскі.
Не пий, залиши.
Ти знаєш, я люблю,
на дно трохи льоду .
І тебе з вимкненим світлом.
Почекай ще пару десятків годин.
Я прийду.
Я не робитиму візу.
Neyden Reed©
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548403
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.01.2015
автор: Neyden Reed