2.
Олексій розвалився на ліжку. Пружинне, незручне. Але вибирати не приходиться. Він потягнувся на тумбочку по сигарети. Дістав одну. Закурив дивлячись на фіолетові шпалери. Все ж інших варіантів не залишилось, і він не дочекавшись вечора, приперся сюди.
І не прогадав.
Дівчача кімната була чистіша за його. І краща. В них не було гори речей на кріслах, чи посуди на столі. Залишусь тут на ніч - затягнувшись подумав він.
З душу в одному рушнику вийшла світловолоса дівчина. Обмотаний на ній рушник підкреслював її струнку фігуру. Хоч і жаль, що приховував. Зате відкривав прекрасні, рівні ноги.
Лице було красиве. Карі очі. Маленький носик, червоні пухкенькі губки. Лебедина шия. Описувати її можна було вічно…
Вона відкрила дверцята і приховала своє розкішне тіло від Олекси. Коли вона знову вийшла то була вже в джинсах та футболці. Підійшла до нього. Взяла сигарету, затягнулась. Випустила дим. Тоді поцілувала Олексу в губи. Він цілувався неохоче, бо згадав де були її уста пів години тому. Невмілі уста. Але цілувалась гарно…
- Дочекаєшся мене? – спитала його, ніжно прошепотівши на вухо.
- Постараюсь. – той ще раз затягнувся – а варто?
- Побачиш – вона спробувала сказати це якомога еротичніше.
Олексій усміхнувся. Він не хотів, щоб вона йшла. Але казати не став. Дівчинка була всього лише на другому курсі, але думала про подальше життя ще з першого. От і зараз вона збиралась до якогось лоха, який пускав за нею слину. Олекса не заважав. Це звільняло його від будь-яких відносин.
Вона лягла на нього зверху. Вони почали цілуватись. Олексій опустив їй руки на сідниці. Вона вдоволено посміхнулась…
В двері постукали.
- Не відчиняй – пошепки попросив Олексій.
- Це сусідка прийшла – невдоволено сказала Настя. – зараз буде гупати, як дурна.
- Гарна, якась? – хитро всміхнувся той.
- Навіть не думай – з ноткою ревності пригрозила вона.
Олексій закрив очі. Хотілось спати. Він півгодини викладався, як Ленін на пленумі, тому заслужену годину сну він заслужив. Адже вночі, коли Настя прийде, спати він не зможе…
- Привіт – почувся чоловічий голос.
- Ігор?! – почувся здивований крик Насті. – ти що тут робиш?!
Олексій відкрив очі. Вскочив з ліжка…
***
Ігор помітив рух позаду Насті. Там був якийсь хлопець. Трішки нижче за нього, зате ширше в плечах.
- Це, хто, Настя? – не зрозумів він.
Вона спробувала перегородити йому шлях, але він вже прорвався в кімнату. Ігор стояв лицем до лиця з невідомим суперником.
- Сусід! – хитро всміхнувся той.
Ігор не повірив. Його мозок почав працювати в швидкому темпі. Задоволена либа «сусіда» з ноткою зніяковіння. Зіниці в обох трошки збільшені. Від Насті пахло душем, волосся було мокрим. Погляд потрапив на ліжко, з якого вскочив сусід. Незастелене. В кімнаті пахло потом, і було накурено, а Настя казала, що не курить.
- Не повірю ні єдиному слову – його аж затрясло від злості.
Той хлопець щось хотів сказати, але Ігор вже не слухав. Букет ромашок впав на землю. Рука стислась в кулак і полетіла в бік суперника. Кісточки пальців відчули на дотик щелепу…
І одразу ж після цього, його власна щелепа відчула чужий кулак. Щось тепле потекло по лицю. Окуляри впали на підлогу. Ігор з Олексієм схопили одне одного за барки і по слідували за окулярами. Настя щось кричала, намагалась їх розборонити, але не виходило. На шум збіглись сусідки. Всі зацікавлено дивились, як ті двоє вовтузились на землі.
Ігор не вмів битись, і зараз, десь глибоко в душі, жалкував про це. Але здорової ненависті, яка накопичувалась роками вистачило, щоб вилізти на суперника зверху і місити його руками.
Проте ненадовго. Його за плечі схопили дужі руки і відкинули геть. Він відлетів і впав на підлогу. Хотів піднятись, але отримав кулаком по щелепі і знову ліг. Вже не від Олекси, удар був сильнішим. В голові загуділо. Він перестав розуміти, що відбувається…
Коли очі відкрились він побачив того хто його ударив. Хлопець десь вище середнього зросту, але все ж нижчий за Ігоря на пів голови, в кедах, джинсах і сірій футболці щось втирає «сусіду». І судячи по виразу лиця, не в самій ввічливій формі. В «сусіда» заплило око, роздерта шкіра на лівій скулі і розбита губа.
Настя в цей час сиділа в себе на ліжку і затулила лице руками. Ігор розумів, як їй. Тепер для всього гуртожитку вона повія. І він найбільше в цьому винен. Але почуття жалості до нього так і не прийшло.
Ігор спробував піднятись. Олексій хотів рушити на нього, але той, хто їх розборонив заступив їм дорогу.
- Я можу ще раз покласти вас обох на землю – тихо сказав той.
- Сергій, він перший почав – ображено пробурчав Олексій.
Ігор промовчав. Глянув на здерті кісточки кулаків. Кілька хвилин тому його переповнювало від ненависті, а зараз він почувався пустим. Зникло все. Не було навіть тієї зневіри, типу «Як? Не може бути!!! Як ти могла?!» не було нічого. Тільки бажання піти геть…
***
3 хвилини назад
Сергій відкрив очі. Його сон обірвався від того, що хтось гатив по дверях. Коменданту, електрику чи сантехніку тут нічого робити. Це хтось з студентів. А по суті, яка різниця?
- На**й! – спросоння прокричав він.
Але стукіт не припинявся. Сергій піднявся лаючись собі під ніс. Виявляється він заснув в одязі та ще й взутий. Повернув ключ в дверях, відчинив. Темноволоса чорноока дівчина (струнка, з фігурою, яка радувала очі) нижча за нього, в синіх джинсах та зеленому светрі полегшено зітхнула.
- Чого тобі, Аня? – спитав він.
- Там Олексій з кимось б’ється – захекано випалила вона.
- Де?! – стривожився той.
- У Насті…
Сергій помчав туди. Довгі вузькі коридори тепер проносились перед його очима з швидкістю світла. Сходи вгору. Ще раз. І ще раз. П’ятий поверх. Ще один довгий, темний гуртожитський коридор. Тут вже зібралось повно дівчат та лише кілька хлопців. Всі зацікавлено вибігли подивитись, що сталось. Ніхто й не думав допомагати…
Сергій прорвався крізь них. Залетів у кімнату. Олекса з якимось хлопцем вовтузились на землі. Настя стояла біля стіни і щось їм кричала. Хлопцем виявився кращий студент університету. Тепер він переборов суперника і гамселив його зверху.
Сергій схопив того за плечі і відкинув геть. Олексій одразу ж схопився на ноги. Хотів покарати обидчика. Сергій звалив його ногою в груди. Кращий студент спробував напасти. За що й отримав кулаком по щелепі. Впав на землю. Нокаут.
- Мене за що? – образився Олексій.
- Придурок! – випалила Настя.
Чи то на Сергія, чи то на Олексу…
- Заткнулась там! – гаркнув Сергій.
Вона не звикла, що з нею так обходилась. Але виконала наказ. Її охопив, чи то страх, чи то сором, тому вона не сказала ні слова.
Сергій не був з тих галантних хлопців. Якщо йому щось не подобалось, він казав. Грубо, зате чесно. А Настя не подобалась йому особливо…
Кращий студент подав признаки життя. Щось за швидко.
- Ти яким місцем думаєш? – з огидою випалив Сергій – дибіл! Ніхто не має знати, що ти тут! По твоєму на вулиці настільки тепло?!
- Він перший почав – той спробував виправдатись.
- Тобі б ще добавити. Ти поліз до вже зайнятої дівчини. Що ти ще хотів отримати?
- Ігор, ти як? – прокричала Настя
Ігор спробував піднятись. Він слабо все розумів. Олексій хотів рушити на нього. Хотів поквитатись за підбите лице, але Сергій заступив їм дорогу.
- Я можу ще раз покласти вас обох на землю – тихо сказав той.
- Сергій, він перший почав – ображено пробурчав Олексій.
- А яка різниця? – той знизав плечима. – знайшли заради кого битись…
Настя спалахнула вогнем наче гірлянда на новорічній ялинці. Тільки от колір був суто червоний. Але вона промовчала. Побоювалась Сергія. Хоча зараз в неї була навіть крихта вдячності йому за те, що розборонив їх.
Ігор тим часом повністю прийшов до тями. Сергій підійшов. Подав руку. Ігор зловився за неї. Його різко смикнуло вверх і поставило на ноги. Вони зустрілись поглядами. В обох він був впевнений. Сильний. Вони не боялись одне одного. І не ненавиділи. Просто двоє незнайомих людей. Ігор коротко кивнув. Сергій відповів тим же.
Ігор перевів погляд на Олексія. Підбите лице того, знімало частину того осаду, який шкрябав душу. Вже не було так паскудно. Олексій опустив погляд вниз. Може відчув свою вину? Хоча навряд. Такі, як він не відчувають вини.
Ігор дістав з кишені два пом’ятих квитка в кіно. Підійшов до букету квітів, який лежав все там же. В кімнаті вже було багато народу, але ніхто не сказав ні слова. Підняв недавно куплені ромашки. Підійшов до Насті. Насті! До тієї Насті, яка змушувала його серце битись частіше одним лише поглядом. Вручив їй квіти і квитки.
- Це тобі – глухим голосом сказав він.
Настя хотіла щось сказати, але не змогла видати з себе нічого путнього. Ігор пішов до виходу. Всі розступились. Настя хотіла наздогнати його, але передумала, перехопивши погляд Сергія. Той заперечно похитав головою. Люди по малу почали виходити. Настя залишилась в кімнаті одна.
Десь на поверсі почувся вереск…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548606
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.01.2015
автор: Тост