Коли я йшов,як до ріки-до тебе,
у мене калатав у серці дзвін...
У мене в тілі розпускалось небо,
і підіймало душу із колін
Я йшов-всі перехожі обертались,
І розросталось сонце із грудей.
І я забув про власну неміч-малість
Та відпустив всю ненависть людей!
Коли я йшов до тебе сиві хмари-
Мене вели за руки як малого,
Та замість тебе я знайшов пожари,
Спустошені оселі І дороги!
Тебе я не знайшов
І рідних не послухав:
Я розірвав душі покров,
Усі птахи рослини й духи
Мене лякаються тепер
Мене нема-
для світу я помер.
Лиш не кажи,що ти не чула дзвону,
Бо ти ж була мені,наче Мадонна:
Скупа надія на відродження,
Та видно калібр не той,
Я для тебе лиш антигерой
Без надії на переродження!
Я для тебе одна із химер-
Суміш болю образ та ілюзій,
Самотній звір із карстових печер,
Примха долі-наслідок контузій!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548802
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 04.01.2015
автор: Той,що воює з вітряками