Палає сонце на сході,
Засипана снігом земля,
Кружляє смерть в хороводі
І тягне мене в забуття,
Щоб забув я тебе, кохана,
Щоб забув, матуся, і тебе,
Що віра моя православна,
Що свобода не скоро зійде;
Палить вже опечені щоки,
Очі стають білі як сніг,
І рішуче сплутає кроки,
Коли стану я на поріг
Палацу, де сонце заходить,
Де біль вже в мені не горить.
Душа вже з мене виходить.
Зупинилась. До смерті за мить.
05.012.2014
К.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549025
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 05.01.2015
автор: Левчишин Віктор