Він тримав її, немов на повідку.
Відпускав гуляти майже кожен день.
Рідко гладив, може й душу мав скупу.
Сам блукав по світу як вона засне...
Він постійно щось шукав в далеких горах.
Він топився в морі - і не гаяв час.
Та губився він в пропитих коридорах -
сам від того напивався й тихо гас...
А на ранок розминались із ним люди.
І її безжально викидав на двір.
Наганяючи на себе сон пону́ро
напівплакав у кімнаті, напівтлів...
Вона так хотіла жити в його серці:
так ніхто не стукав в двері, як вона!
Та були часи, коли він у конверті
надсилав прості і радісні слова...
Не підозрював, що ними можна жити!
Закривав себе в блокнотних сторінках.
Та коли Земля скотилась із орбіти -
він прокинувся без всесвіту в руках...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549040
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.01.2015
автор: Ліна Біла