СВЯТИЙ ВЕЧІР

 СВЯТИЙ  ВЕЧІР
В  Святий  Вечір,  на  Вілію,
На  столі  –  кутя-зерно.
Доки  так  –  нам  не  зміліти,
Нас  збагачує  воно.
 
А  до  неї  –  мак,  горіхи:
Щоб  багатою  була!
Мед  –  і  дітям  щоб  для  втіхи,
Для  достатку,  для  добра!
 
І  звучатиме  колядка
Батьку-неньці,  діткам  їх.
Зірка  сяє  для  нащадків
Над  Вертепом  для  усіх.
 
Бо  допоки  звичай  з  нами,
Доки  свята  хоровод,
Доки  житимем  з  піснями,  –
Доти  й  житиме  народ.
(Любов  Сердунич,  зб-ка  «ДЖЕРЕЛИНКА»,  1996).

Коляда  –  богиня  неба  у  давніх  українців,  мати  Сонця,  дружина  Дажбога,  головного  бога  давніх  українців.  Її  ім’я  походить  від  слова  Коло  (первісна  назва  Сонця).  Свято  Коляди,  сонячне,  язичницьке,  себто  народне  свято,  було  настільки  популярним,  що  змусило  церкву  підпорядкувати  цій  даті  свято  Різдва,  під  час  якого  виконували  колядки  (обрядові  пісні).  Народження  Сина-Сонця  матір’ю  Колядою  замінили  мотивом  народження  Сина  Божого  матір’ю  Марією,  наш,  український,  вертеп  стали  тлумачити  як  печеру,  де  народився  Ісус.  А  слова  народної  пісні  «рік  новий  народився»  церковники  замінили  на  «Син  Божий  народився».  У  радянські  часи  «Син  Божий»  знову  замінили  на  первісне  «рік  новий».

Уся  обрядовість  різдвяного  свята  збереглася  від  предків  і  повністю  несе  народний  характер,  тепер  –  уже  з  домішуванням  християнських  ознак.Старший  у  родині  (дідусь  чи  батько),  частує  худобу,  пса,  пасіку  і  починає  святкову  вечерю:  «Хвалити  Бога,  що  діждали  цих  свят,  дай  Боже,  дочекати  і  нарік  –  від  ста  міт  і  до  ста  літ,  поки  Пан  Біг  призначить  вік.  Кличемо  Божі  і  грішні  душі  на  вечерю  від  щирого  серця.  Щоб  вони  на  тім  світі  повечеряли,  як  ми  тут».  Господар,  узявши  першу  ложку  куті,  йде  до  вікна:  «Морозе,  Вітре,  Громе,  Граде,  ідіть  до  нас  кутю  їсти.  А  як  ні,  то  не  йдіть  же  ні  на  жито,  ні  на  пшеницю,  ні  на  іншу  пашницю».  Цього  вечора  вся  родина  повинна  бути  вдома,  бо  «хто  бродитиме,  то  так  буде  весь  рік».  Усе,  що  позичали,  треба  обов’язково  повернути.
Господар  бере  ложку  куті  й  підкидає:  «Щоб  так  високо  худібка  брикала,  щоб  високо  жито  росло!».  Для  померлих  ставлять  кутю  на  вікні,  по  кутках  розкидають  боби,  після  вечері  залишають  немитими  миски  на  столі,  ложки  в  дідухові.  Так  підкреслювалась  важливість  пам’яти  про  предків,  їх  постійну  роль  у  житті  родини.
ТОж  солодкої  вам  куті
У  родинному  гурті!
Веселої  колядки
І  щоб  усе  в  нас  було  в  порядку!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549360
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.01.2015
автор: Lubavka