Пробачення як вирок для достойності думок,
суддя життя- і час не повернути,
коли до спогадів приставлено курок
найкращу згадку хочеш пригорнути...
Вона ж втікає... Зникла у пітьмі
і слово втішне більше не промовить,
шукайте відповідь у власному письмі -
звичайне "вибач"статус не оновить...
та кайся, безтолоч, лягай в пороги храму
молися всім Богам з небесного вертепу,
ти сам колись здійняв ту браму,
понищивши святих з любові склепу...
Спочатку відкопай закопане бажання,
яке, можливо, не зітліло у труні,
назви його воскреслим із кохання
поводирем у замкнутім бутті.
І йди за ним без критики і фарсу
з пов*язкою на зімкнутих очах,
бо то знамення із чужого марсу -
Відкинути думки, що кличуть страх...
Отак без настанов рядки словами,
банальні речі недостойні сліз,
бо ми обіцянки даєм устами,
а далі виправдань даєм реліз.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549417
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.01.2015
автор: Турист