Я українка

                 Я  українка
Я  українка.  Я  зернина  роду,
Що  крізь  каміння  й  терни    проросла.
Я  паросток  великого  народу,
Що  доля  в  бездоріжжя  завела.

На  землю  цю  постійно  око  клали  –
Цей  ласий  шмат  завжди  комусь  свербів.
І  дух  наш  гордий  нищили,  ламали,
Щоб  мати  вірних,  відданих  рабів.

Чужі  вітри  над  нашим  полем  дули.
Чужі  рої  гніздилися  в  садах.
Не  згледілися  ми  і  не  збагнули,
Що  замість  неба  вже  чужинський  дах.

Важкий  одвічний  хрест  цього  народу:
Здирати  пута,  рватися  з  ярма.
Бо  нам  святіше  за    свою  свободу  
Нічого  в  світі  не  було  й  нема.

І  знов  незвані  гості  в  нашій  хаті,
Ті  самі  «родичі»  з  Московії,  «брати»,
«Кинжалами»  і  «градами»  багаті,
Гвалтівники,  убивці  і  кати!

В  цей  час  пекельний  стали  всі  борцями.
Ми  воїни  –    чоловіки  й  жінки.
І  воля,  й  правда,  і  сам  Бог  із  нами,
І  допомога    дружньої  руки!

Ми  ворога  потопимо  у  крові
За  наші  муки,  сльози  і  жалі,
Та  не  з  ненависті  до  ката,
А  з  любові  до  рідної  незламної  землі!

Ми  впевнено  йдемо  до  перемоги.
Своїм  стражданням  підбиваєм  лік.
Все  зло  чужинське,  корчі  й  перелоги
Ми  переборемо  і  звільнимось  навік.

Я  –  українка.  Я  землі  частина,
Де  тчеться  правди  нитка  золота.
Ти  здіймешся  у  славі,  Україно,  -
Твоє  коріння  в  вічність  пророста!


©  Ірина  Васильківська

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549800
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.01.2015
автор: Ірина Васильківська