Наллють вина собі в глибокі потирі—
Та й вип'ють за здоров'я, вдачу хоч би й вовчу,
А я ковтаю славно рік у рік
Моря чорнющої гіркої жовчі.
Melaina chole — дивне частування,
Що радо чи не дуже п'ють митці.
Мені воно смакує марним побиванням,
Самотнім пульсом у судинах на руці.
Цей еліксир дарує вічність у рядках і нотах,
В картинах славних— творах-образах.
Проте, чи щастя потопати в вічних злотах,
Коли такий реальний нависає смерті страх?
Коли життя в усіх навколо — то сліпуча мить,
І щастя загубити вічності тривоги,
А в мене серце, ніби, часто стукотить,
Та жвавість течії збивається в якихсь порогах.
Melaina chole думи різні наганя
І труїть душу, радість з неї випиває.
Проте, я йду вперед, хоча, що там не знаю.
Покину все і йтиму навмання—
Життя, поглянь, панує надворі,
Пора хильнуть вина і нам у потирі!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549872
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.01.2015
автор: Вік Юджин Ніколсон