-Хіба ми знайомі?...(питає очей твоїх вир…)
-Ось ми – такі різні… і дерево наше – не квітло…
-До тебе прийшла я із наших колишніх квартир…
Там досі палає
невимкнене нами ще світло…
-Пригадую тільки… як зорі торкалися нас…
-Тебе пам”ятаю у кожній зі своїх клітин…
-Була ти сумною… а зараз?..- Мабуть, ще не час…
-Так з чого почати?..
- З поезії… може… з картин…
-Всі пошуки – марні… Людині потрібна – людина…
Ця сила адгезії… Магія замкнутих кіл…
Як в чистому дзеркалі … бачимо в ньому… і стіни
Там все ще тримають
примхливе тепло наших тіл…
-Коли ж ми стрічались?...(питає очей твоїх вир…)
-Ти справді гадаєш, що дерево наше не квітло?..
Чому ж тоді в кожній… у кожній!- із наших квартир,
Ще й досі палає
Навіщось невимкнене……….. Світло?..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549920
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.01.2015
автор: гостя