ЖІНКА-МАТИ
Йде полем жінка і голосить.
Тут муж, із зорями в очах.
Вона - у рваній свиті, боса.
Хоч вітер сіє в полі жах.
- Чого ридаєш, жінко-мати?
- Та як же можу не ридать?
Синів у гріб лягло багато,
А ще ж і ранені лежать.
В окопах мерзнуть діти-вої,
Кидаються від страху в сні.
Але вони таки герої
В неоголошеній війні.
Та є ще й схожі до Іуди -
На зраду йдуть задля утіх.
Хоч їм також давала груди
Й носила на руках своїх.
- У тебе болю - понад міру.
Та він не вб'є твою красу.
Не вирве з твого серця віру,
Хоч сіє густо в ньому сум.
Ти сильна, щира, мила Богу.
На тобі слід його руки.
Покаже він тобі дорогу
До правди й щастя на віки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550057
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.01.2015
автор: Крилата (Любов Пікас)