останнього разу ми бачилися за тисячу років до нашої ери
тоді ще спліталися з вічністю наші пальці долоні вуста
тоді ще дихалося терпко літалось високо жилось химерно
з ключиць живиця
не можеш спати - рахуй до ста
не можеш рухатись не можеш бачити - тоді кричи
на плечах згарища у вухах повені в повітрі тихо
я загубилася між ртутних спогадів своїх плачів
(і знаєш
кисень в легенях - це ще не зовсім дихати)
а люди приходили пахнули сирістю димом зневірою
люди ламали мене мені ребра мене вивертали їм було мало
тепер ти кажеш все буде добре давай-но руку повір мені
а де ж ти був тоді коли вони мене ламали ?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550060
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.01.2015
автор: Грушовська Катя