Софіївка туманом мріє,
Багрянолистом опада.
Відлунюють сліди Софії,
Граційна неземна хода.
Могутній дуб гілки розкинув,
Він із дитинства пам’ята
Чарівної краси грекиню.
Краса – то щастя і біда,
А надто вже краса жіноча,
Як квіт троянди у росі,
Чарує і милує очі,
Її зірвати прагнуть всі,
Насолодитись нею мріють,
Допоки не зів’яне цвіт.
Так тричі продана Софія
Вином п’янила юних літ.
Його пили ясновельможні.
Втішались грішні королі,
А той, хто серце розтривожив,
Був не найкращим на землі.
Якби то знать, кого полюбиш,
Якби то можна обійти
Шаленого кохання згубу
Над всі закони і світи.
Тут, у красі земній, високій ,
Коли кохання , мов стріла,
Знайшла своїм стражданням спокій,
Навіки спокій віднайшла.
І вкотре листопад танцює,
На скрипку вітер витіва,
Сліди Софії хтось відчує,
Нетлінний образ ожива…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550081
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.01.2015
автор: Ніна Третяк