Навіки, назавжди, міцно
Врослася батьківська земля
Глибоко у серце…
Моя земля… моя колиска…
Мій оберіг…
Нікому її не вирвати,
Не витруїти звідти…
Бо квітне й квітне небом барвінковим,
Шумить,шепоче хвилями Інгульця,
Вербовими косами.
Співає маминою піснею,
Соловейком тьохкає…
А пахне як! Медами,
М’ятою і чебрецями,липою,
Дзвенить колоссям нив дозрілих,золотих,
І припадає теплими росами до ніг…
Стрічає вишиванками полів,
Срібними ранками,
Нагідковими зорями,
Соняшниковими очима…
Із зернини зростала я тут…
Пагінцем тягнулася до сонця,
До неба барвінкового…
Не вирвати, не витруїти….
Навіки…
27.12.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550106
Рубрика: Верлібр
дата надходження 09.01.2015
автор: Ірина Кохан