Ви серце ранили моє,
Глибоку роз*ятрили рану
І стрімко вивели мене
З дрімотно – зимового стану.
Я став бурхливим, наче грім,
Полощу блискавками ниву;
Мені на радість Ви і всім
Сипнули променеві зливи.
Коли на засів весняний
Вирую холодом та градом –
Ви ж в серпні колос золотий
Принесли з гроном винограду.
Я замітаю Вам стежки –
В стихії придається сила,
Та щоб дійти нам до весни,
Ви розправляєте вітрила.
Я плащ скидаю на гаї –
Шукаю в темряві спокою;
Та все ж світанок й солов*ї
Спішать від вас слідом за мною.
Ще мить – від спраги упаду
До вод цілющих джерела…
Ще мить, ще мить – і пропаду
Без Ваших затишку й тепла.
Ви серце ранили моє,
Глибоку роз*ятрили рану…
Очима, посмішкою, станом
З морозів вивели мене.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550284
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.01.2015
автор: plomin