Ми кожен у своє життя заглиблені.
А смерть над світом вже косу тримає.
Не тісно в океані жодній рибині
Людині ж все ж чогось не вистачає.
Теракти, війни, потаємні сходини…
Відвічний ворог людства шкірить зуби.
Росте, і рясно, на землі городина –
Та не на користь тілу, а на згубу.
Хто викохав, ще й Богом прикривається,
Ховає намір у Пандори скриню.
Гадає, що від кари він сховається,
Не вхопить від життя на таці диню.
Добро чи зло? Знайдемо чи загубимо?
Не вийде в шкарлупі перечекати.
Коли з Всевишнім ми зв'язок обрубимо,
Все заново прийдеться починати…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550687
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 11.01.2015
автор: Крилата (Любов Пікас)