Мабуть давно, давним-давно колись
В часи князів і першого тризуба,
Один юнак сидів на гілці дуба
Й задумано дивився вдаль і ввись.
Він бачив в небі вітер і птахів,
Риб у Дніпрі та білку у галуззі,
Він бачив оленя в далекім лузі
Й метелика, що на травинку сів.
Ще бачив він людей і їхні справи –
Як гордо йдуть мужі по вулицях й полях,
І як жінки любо співають у садках,
Як метушаться діти для забави.
Й побачив він у всьому подих спільний –
Нестримний дух, міцний і невловимий,
Але величний, рідний і значимий;
Тоді він вперше мовив слово «вільний»!
Тоді він вперше мовив й слово «воля»,
Щоб наректи той неосяжний дух;
І, сприйнявши нові слова на слух,
Люди відчули в них народну долю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550767
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 11.01.2015
автор: Яковенко Світлана