Писав поет колись про вік,
Хрипів гітарною струною,
Перебирав за роком рік:
Дуель, війна, а за стіною
Звисає зашморг – сам –не сам,
Така вже доля в небайдужих:
Побудувати світлий храм,
А потім(і не хочеш дуже),
Примусять в небуття піти.
І пам’ятник, аякже, треба,
У бронзі ж зовсім не страшний-
Тримай Атлантом тонни неба.
До цифр повага, подив, страх,
А до років- тим більш. І грішно
Все пророкує дивний маг
По книжці в темряві неспішно.
І арифметика проста,
І залишаються заруби,
Бо тридцять два – це не про зуби,
А тридцять три – не вік Христа.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550929
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.01.2015
автор: abba