НЕ ВТРАЧАЮЧИ ЛЮДСЬКОЇ ГІДНОСТІ…
(публікація до місцевої газети)
Людська Гідність – це найважливіша зброя, яку не потрібно купляти, виготовляти, витрачаючи великі кошти. Людська Гідність – це те, чого найбільше бояться вороги та ті, хто бажає приспати та вкрасти нашу одвічну українську Людську Гідність. Народ, який має свою унікальну древню історію та являється колискою не однієї цивілізації, нині знаходиться в занепаді духовному, моральному та фінансовому завдяки братам, сусідам та загарбникам. А – чому? Тому, що ніхто не бажає бачити нас міцними, здоровими, вродливими, освіченими; Україну – молодою, міцною, прогресивною та успішною. Також, сумно відзначати, що розпорошуємо нашу духовну спадщину тому, що маючи історичне міцне мудре та древнє коріння, ми чомусь дуже легко втрачаємо нашу Людську Гідність та легко хилимося туди, куди нас хилять підступні «вітровії» – недруги. Ніби і міцне коріння, але буйні вітри нас хилять та ламають. А – чому? Бо нашу праслав’янську та козацьку Людську Гідність приспали наркотичним сном байдужості ті «вітри», які безсоромно користуються здобутками та «простяцькою» довірливістю трударів, тобто нас – простого люду.
У людини - гідної себе та не байдужої, не знімеш останню сорочку; не обдуриш; не пустиш за вітрами з пустою торбиною. Людська Гідність – це «одяг» для душі. Зодягнена Гідністю душа не схилиться, не засне, не замерзне, не зломиться від лихого льодового північного вітру та й від наших вітчизняних «буревіїв» брехні, корупції, зневаги. Не зломляться віти наші - ні старі та крихкі, а ні молоденькі та тоненькі.
Тільки від нас залежить, чи потрібна нам ота Гідність, чи спатимемо і далі. Зазначу лише одне: щоб змінювати щось у собі, а чи в суспільстві, потрібно спочатку віднайти для себе мотивацію. Тобто постановити собі запитання: «Чи, потрібно мені це? Чи, бажаю я змінюватись? Чи, бажаю я змінити щось для себе, чи – для своїх нащадків? Чи, зрештою потрібна мені ота Гідність? Чи, гнутимусь і далі, а коли вже зігнуть – то нехай і ламають?!»
Ото ж, дорогі мої земляки, мабуть таки час у ці зимові трагічні часи, коли за вікном хуга, десь далеко кров, голод, сльози, - відірватися думкою та очима від російського, чи закордонного серіалу та гірко, до пробиття сльози, задуматися; віднайти саперну лопатку та копнути глибше. А «мо...», щось і викопаємо? Дасть Бог - не завіють ті вітри байдужості десь за обрій, на край цивілізації нашу древню, мудру, горду націю. Нас гнуть, - а ми виживаємо; нас ламають та знищують, - а ми відроджуємося!
Нині наше найперше завдання – відродження нашої історичної української – русинської Людської Гідності. Нині народжується в муках українська історична духовна цивілізація. То ж не будемо осторонь самих себе! Ми маємо право на мрію, але ми маємо право і на Людську Гідність. Без високої духовної гідності не можливе здій-снення мрій про покращення нашого майбутнього та відновлення принципу справедливості для того, щоб не виживати, а – жити…
09.12.2014 р.
Людмила Богуславська.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550995
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.01.2015
автор: Людмила Богуславська