О як же я сумую за тобою,
Нестерпно, мамо, хочу подзвонити,
И говорити просто із тобою,
Про щось безглузде..просто говорити..
Твій чути голос в трубці телефона,
І сміх, і жарти, що любила ти,
У кожній нотці, що мені знайома,
Ловити настрій щирий і простий…
Дивлюся фото, відео включаю,
І вкотре чую запальну жагу…
І сунуть сльози..мам, я відчуваю…
Немов все раптом втратило вагу…
Немов навіки втратила свідомість,
І сон страшний вже мучить кілька днів,
Нехай для всіх - це прикра випадковість:
Мені ж потрібно кілька твоїх слів…
Я в цьому світі , мамо, заблукала,
Беззахисна тепер з усіх боків,
А той , де ти, даремно я шукала,
Ні звуку звідти, ані маяків…
Огорне ніч самотній мій будинок,
Вселенська тиша тисне на мізки,
І кожна мить для мене що година…
Та в телефоні – довгі лиш гудки…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551120
Рубрика: Присвячення
дата надходження 13.01.2015
автор: Людмила Васильєва (Лєгостаєва)