Я візьму своє чуле серце
вколишу, як малу дитину,
зачинивши в свідомість дверці
на колодку… Замкну причинне...
Зараз вкупі яка їм користь?
Хай побудуть собі окремо.
Як усне ся сердечна хворість,
мо’ відійдуть кудись проблеми?..
Може вистигне жар пекучий,
може страх вже не йме колоти.
Люлі-люлі, засни… Рипучо
колихає душа гризоти…
Люлі-лю… Підкрадеться втома,
огортатиме розімліло...
Спи-засни… Відпуска судома,
м`якшить сон запалене тіло.
Тане віск, догорає свічка,
лічить ніч цокіткі хвилини,
вже й світанку вузенька стрічка
зазирає через гардини.
Люлі -люлі… Затихло наче...
Промінь сонця краде тривогу,
болі сплять і уже не плачуть,
лиш з під вій мерехка волога...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551177
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.01.2015
автор: Адель Станіславська