Сонце певно вже стомилось,
Потихеньку злізло з неба,
Десь за обрій закотилось.
Взавтра вийде, бо так треба.
Літній вечір крадькома
Обійняв село за плечі,
День пройшов, уже нема,
І притихла вже малеча.
Цвіркуни навперебій,
вихвалялися на скрипці,
Показав всім гонор свій,
Соловей на вітці.
Вечір гарний, тепло, сухо,
Серце радість крає.
Та влетів, що було духу,
Вітер п'яний з гаю.
Навкруги підняв пилюку,
З парубків зірвав кашкети,
Розпускав повсюди руки,
Розважався наш бешкетник.
Підлетів до молодиці,
Облетів навколо...
Враз, заглянув під спідницю
І чкурнув у поле.
Розжбурляв на нім покоси.
До верби тулився хтиво,
Порозплутував їй коси,
подививсь на дуб ліниво.
То до дуба причепився,
Побороть його хотів.
Хитав, хитав і стомився,
Не подужав полетів.
Вітер розгулявся вже, як треба.
Ой, багато сили в нім
Та розгнівав видно Небо,
Бо сердито гримнув Грім.
Відбулося все зненацька.
Ляснув вогняний батіг
І отримав Вітер хвацько,
Гонор враз його притих.
вересень 2008
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551457
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.01.2015
автор: sloboda