ватермарки

глянь  ось  ці  дві  акварельні  постаті
мов  ватермарки  щирості  на  синтетичній  простині
міста.  цього  імлисто  землистого  простору
скільки  їм  того  щастя  на  ті  сантиметри  зросту  ?

скільки  їм  того  сміху  на  вісім  із  лишком  років  ?
поки  з  плечей  проростає  м'ята  меліса  поки
восковий  вечір  робить  свої  сутінкові  кроки
пестить  долоні  місяць  своїм  мармуровим  оком

глянь,  це  не  ми,  ми  ж  бо  висохли  до  останку
в  нас  кровоточить  кожна  багряна  ранка
щастя  тонке  як  натільна  білизна  твоєї  коханки
ми  на  уламках  дійсності,  ми  -  це  і  є  уламки

а  ті  двоє  вічні,  зрослися  хрящами  шкірою
вона  все  до  нього  лащиться  тихим  лякливим  звіром
ми  не  вони,  ми  убиті  зіпсуті  забуті  

та

вона  йому  вірить
а
я  тобі
вірю

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551520
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.01.2015
автор: Грушовська Катя