Люди хочуть простого щастя,
Їм не потрібна твоя душа.
То на якого скажіть мені, трясця,
Чорту потрібна святиня чужа?
Скільки за совість сьогодні всипе
Мідних монет і скляних камінців?
Скільки кричати вже можна до хрипу,
Що жоден із нас не ходив у вінці.
Ми всі навчились гордитись собою.
І тупо валити кудись в череді.
Ти ж не відрізниш солому від гною.
Чи знаєш ти, друже, хто там впереді?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551815
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.01.2015
автор: Андрій Конопко