Задушно у брехливих
Міських просторах:
Тут забагато хтивих
І заздрісних особин…
Менше стане? Скоро?
Лиш чую стогін,
Плач та крики
Душ безсилих.
Усі вже звикли
Дихати обманом;
Світ полонили підлості тумани,
Що правду закривають
У похмурій сірині,
В страхУ тримають
Зал́ізними зубами.
Не бачимо в імлі,
Що роблять з нами
Паскудні «друзі»,
«родичі» й «сусіди».
Одержать по заслузі?
Ні! Дітям дістануться
Всі кари й біди;
А предки їх сміються,
Зло чинять всюди.
Їх амплуа велике:
Обмовки, пересуди,
Пороби, вроки…
Зухвалі та безликі
Перевертні з пороком!
Кленуть, ворожуть…
З мене досить!
Я більше не можу
Дихати як люди:
Повітря душить,
Давить в грудях.
Хочу подалі
Від мін обридлих –
хижацької зграї.
Серце розривається
від слів їх огидних,
А вони не каються…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551999
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 16.01.2015
автор: Шведик