Окуню, окуню, по кому ти плачеш, окуню?
Сіль твого ока святою стає і містичною.
Віра мілка твоя ще вчора була глибокою -
всі океани навряд чи б не помістились у ній.
Правда крихка твоя ще вчора була гранітною,
серце - гарячим, а кров - молодою і чистою...
Що тобі, окуню? Повідати відчай ні́кому?
От і ховай під лускою його. І мовчи собі.
Хай проростає із рани твоєї булавкою /
дикою квіткою / розтерзаною вітчизною...
Окуню, окуню, і як же тобі не плакати?
Тихим плачем за невизнаними і визнаними.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552102
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.01.2015
автор: Мая Безіменна