Якщо усе забуто,то чому хочеться плакати? Чому ллються сльози? Я викинула тебе із думок, але от із серця, здається, забула. Важко знайти слова, трудно вгамувати емоції. Ти був для мене наче вода, якої неможливо напитися, те повітря, без якого я гину. Я помираю без тебе, та вже не зможу сказати тобі цього. Ми не змогли побудувати наше щастя. Не знаю хто винен. Та й не має зараз сенсу шукати крайнього. В почуттях двоє відповідальні однаково. Один ішов, а інший не зміг втримати, не вистачило мужності просто стиснути в обіймах і ніколи не відпускати.
Я пам'ятаю: як вперше тобі показала Полярну зірку і ти повірив мені, що це вона. Лиш потім я дізналась, що це просто звичайна велика зірка. Можливо, вона стала великою, коли дві маленькі зіроньки злились в одну. Так само і ти відкрив мені двері у світ почуттів і я тобі повірила, що це Кохання. І лиш потім я дізналась, що це просто твоя розвага, забава, яка урізноманітнює життя. Ти відкрив двері до цього Таємничого світу, але не вмів безболісно їх закрити. Ти просто хлопнув ними недбало і без сорому перед моїм обличчям, перед душею і тілом.
Зламані крила і спогади - ось і вся пам'ятка про тебе, про нас. Та навіть зараз тебе це не хвилює. У тебе нова Зірочка, з якою ти покоряєш нічні небеса. Можливо, від неї ти нарешті отримаєш те, чого я не змогла тобі дати. Та одне я знаю точно: ми ніколи не зможемо утворити одну палаючу зірку, а так назавжди і залишимось двома окремими малопомітними маленькими зірочками, яких на небі мільярди...
P.S. маленькі зірочки згасають швидше і їх ніхто не пам'ятає...
©Мяковська Наталія
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552196
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.01.2015
автор: veselka