Брунька ранку розпускалася,
В моїм краю золотому,
Мамця татка зачекалася,
Десь у п’ять прийшов додому.
В доску п’яний, де напився
Так одразу й не сказав,
В ліжко спати увалився,
Й до обіду так проспав.
Потім встав, пішов умився,
Сів, цигарку закурив,
Хряпнув чарку… похмелився,
Хлібом свіжим закусив.
Мамця свариться, голосить,
А йому ж то все одно,
Як горлянка пити просить,
Де ж подінеться воно.
– Сів би хоч борщу поїв,–
Мамця все переживає.
Татко мовчазно сидів,
Голова болить дурная.
Раптом він згадав про те,
Що лежить в його кишені,
Сирок плавлений, оте,
Найцінніше в закусені.
– То я вкрав, коли пили,
Ми закусювали ним,
Їж.– Й немає похвали
Тим словечкам золотим.
Ну, а мамця ж не сліпа,
Та й одразу догледіла,
Що то дріжджі, пачка та
Лиш для хліба добре діло.
– Як то дріжджі?! То сирок!–
Чоловік оторопів,–
Та не може буть того,
Як бухали – пачку з’їв.
Мамка голосно сміється:
– Як так взять не відрізнити?
Татко втомлено здається.
– Й справді дріжджі. Так дожити…
– Це тобі за п’янку кара,
Як піде процес бродіння,
Туалетом будеш марить,
І не матимеш спасіння.
Більш не їв сирка отого
Татко. І таке було.
Парадокс, та після того
З туалетом пронесло.
21. 06. 2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552289
Рубрика: Гумореска
дата надходження 17.01.2015
автор: Віктор Остроух