Тут є будинок, спокій, сонце, сад
І вічність часу зоряно-безмежна…
Дрімає непотрібний циферблат –
Немає стрілок, дат, хвилин бентежних…
Але кохання втратило свій смак:
Воно не те без протягів розлуки…
Вмирає серце від щоденних "так" –
Не терпить спокою народжене для муки…
Скелетяться під порохом книжки
Без читачів, без цензорів… Чи варто
Було свідомо на розп'яття йти,
Себе самого Майстру повертати?..
А він мовчить, ховає очі десь…
Його перу вчувається неспокій:
Сьогодні, може? Та сюжет не йде…
Він спить собі в задумі совоокій…
Сідає сонце за планетний пруг…
Світає довга місячна доріжка…
До телескопа стомлено ідуть
Спокійний Майстер і його не-жінка…
За склом – Га-Ноцрі, Понтій, вірний пес…
І благодать тривожить напівдуші…
Планета. Спокій – зоряний, без меж,
Немов ковпак, який ось-ось задушить…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552408
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.01.2015
автор: ptaha