Самотній Дуб стояв у полі.
Зів*яле листя тримав в неволі.
Молився Сонцю, співав із Вітром,
Який гуляв безмежним світом.
Гуляв, бродив, приносив тайни,
Шептав Полям секрети давні,
Ласкав Ліси, голубив Гори,
Тоді зустрівся з синім Морем.
Між срібних хвиль одразу він поринув,
Пухнасту піну на берега накинув,
Позабавлявся трохи...Зірвався геть,
Він їх покинув.
Піднявся в Небо вище птаха,
Лишився сили, не зробить й змаха...
Та Небо наше древнє і безмежне
Його на землю спустить обережно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552630
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 18.01.2015
автор: Квітая