Я не про тих, хто у кріслах службових засидівся,
Я не про тих, кого возять в авто іномарочнім,
І не про тих, хто від розкошів геть уже знидівся,
І не про тих, хто в житті має виключно радощі.
Їх зрозуміло до ниточки, шовчика, ґудзика,
"Служать народу", красиві слова розкидаючи.
Грає країна по нотах замовлену музику,
Слуха команди , про болі свої забуваючи.
Я не про тих, хто цінує людей по-валютному,
Хто доброчестя так щедро краплинами скрапує.
І не про тих, хто у зіткненні марному, лютому
Боре народ, як не свій, кабінетною лапою.
Хочу про тих, хто в спекотній кабіні комбайновій,
Хочу про тих, хто стоїть на базарах, прохаючи,
Хто віддається заводам, урокам чи ланові,
Десь за столом нерозумних начальників лаючи.
Хочу про тих, хто отримує євро не в тисячах,
Хто відліковує час, на хороше чекаючи,
В кого душа не спотворилась в вовчу чи лисячу,
Жодного в пазусі каменю злості не маючи.
Люди, народ і - вершки, чи еліта , по-модному,
Богом встановлено, чи узвичаєно кимось там.
Ситий по-справжньому чи зрозуміє голодного,
Хто його зна, як живеться заведеним роботам.
Ні, так не можна, людина походження мудрого,
Їй надокучить вертітись простесеньким гвинтиком,
Рано чи пізно прокинеться з сну каламутного,
Встане в схід сонця - і вродиться заново нібито.
І без гріха, як указано в древнім писанії.
Князь чи то цар стануть тільки словами архівними,
Будуть не в центрі, не лівими, правими, крайніми,
Будуть єдиними, чесними, в дійсності рівними.
Не однакові, бо сірість людину принижує,
Не однодумці, бо мозок- об’єкт ще не пізнаний,
Не брехунами, не снобами солодко-хижими,
В суті - єдиними, в чомусь звичайно і різними.
Сотні і тисячі книг написалось століттями,
Річка чорнил в них упала - старались розумники.
Все намагались довести, що щастя не кігтями
Можна здобути: воно і не євро, й не тугрики.
Що нас врятує, і нас, і Вкраїну? Рецепти є,
Хворе суспільство, лікарня в кордонах - поможе чи?
Треба творити добро, лиш воно виліковує,
Треба приймати добро, хоч по граму, по ложечці.
Я і про тих і про сих, бо всі діти Адамові,
Доля-недоля по різних місцях нас замішує,
Кожен займає палац, кабінет або камеру,
Різні портрети і стяги там тільки розвішує.
Різний комфорт і метраж, та кінець - без відмінностей -
Букви і цифри життя там, де геть уже байдуже.
Тих, хто з гріхом, у пориві душевної щирості
Треба простити: такі уродилися, хай уже.
Чим же закінчити: закликом чи то прокльонами,
Як так зробити, щоб людство добром завагітніло?
Іноді люди здаються занадто вже хворими,
Зло, чорне зло робить нас божевільними.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552685
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.01.2015
автор: abba