Хто не був у Полтаві – той нічого не знає,
Той не бачив природу, яка оживає,
Як ліс, і долини, і трави,
Лиш стомлене сонце за поле сідає –
Полуду буденну із себе зкидає.
І вже не дерева, а Мавки лукаві,
Танцюють, співають до себе гукають,
Холодом нічі усе пеленають.
Із річки повстали красуні Русалки
Зеленії коси з латаття і гальки.
А місяць сміється і річку ласкає
Красуню Русалку давно він кохає.
Здригнувсь очерет, осока затримтіла,
Вода мов жива, вода закипіла,
Із неї піднявся сам Водяний.
Криком сови озивавсь Лісовий –
Мохом оброслий, кремезний, старий.
Над полем блукав Польовик стоколосий
Пшениця, жита – усе він покоси
Лиш тільки впадуть світанковії роси...
Яких тільки див не зазнає Земля
Коли у Полтаві нічка гуля.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552704
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 18.01.2015
автор: Світлана Віхола