[i]І вкотре, йде цей дощ та спраглий, вітер,
Та він, знов обіймами, стиска…
Мені здавалось, що бракує, літер,
А доля, вже зводить знов, курка…
І вкотре знову, кровоточать рани,
Холодом зими, між наших, днів…
У храмах, запалюють фіміами,
За спокій, всіх втрачених, синів…
І вкотре ляга, сльозою на щоці,
Цей дощ… Новій сотні матерів…
Востаннє лежатиме, рука в руці,
Ось і все… День як життя, зітлів…
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552788
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 19.01.2015
автор: Валерій Кець