На кожну квітку, кожний листочок
ми чекаєм з приходом весни,
на проміння із чистого неба,
чи краплю свіжої роси…
П'ємо чай із гарячої кружки -
зігріваємо наші серця…
Хоч теплом ми сердечко зігрієм -
та холодна буває душа…
Ми не бачим рожевого ранку,
ні як сонечко сходить ясне…
Нам важливо виспатись зранку.
А все інше?...Якось буде…
Часом думаєм: що завтра буде?
Чи побачимо знову весну?
То скажіть мені, люди,
чом забули про вічну красу?
Ми забули, як зігрівались
добротою і щедрістю душ.
Не про одяг тоді хвилювались,
не про тіло,і не про туш.
Де ж та чесність і благородство,
що прийшли ще із давніх часів?
Де ж ті принци на білих конях,
справжня мужність і цінність слів?
Як багато втрачаємо цінного…
Часом фальш так пронизує біль…
Зустрічаються часто нам люди,
що не цукор насиплять,а сіль.
То чи варто нам довіряти
таким людям і їхнім словам?
Ти довіришся…А вони зрадять -
і залишишся знову ти сам.
Наодинці з своїми проблемами,
даєш назву власним думкам,
почуття ти закопуєш заживо,
підкоряєшся давнім страхам.
Та життя йде вперед,не спиняється,
розставляючи крапки над «і».
І добро лиш добром повертається.
Зло ж породжує зло на землі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552899
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.01.2015
автор: ColdSoul