Надежда Мартынова /Данчак/
ДИТЯЧЕ ОПОВІДАННЯ - СУСІДСЬКІ ВІЙНИ /оповідання/
Наш Могилів-Подільський , це місто де зійшлося багато націй, народностей .Тут проживають общини циган євреїв, вірмен , румун, поляків, росіян, українців, молдован, і ще дуже багато різних націй Це зрозуміло, бо це був ШЛЯХ і на Захід, і на СХІД , і на ПІВНІЧ, а на КРИМ, то прямо по річці ДНІСТЕР. Наш Яришівський МТС на горі , над Дністром, 7 км від нього, це така відстань, як від Яришівської школи, де ми училися.
У МТСі жили різні люди по національності і по характеру. Наша сусідка тьотя Оля мала красуню доцю Лену, яка училася в 9 чи 10 класі з сусідським хлопчиком Мойшею/ Мішею/. Це такий період, як говорила моя мама, що любов «нечаянно нагрянет». Хтось з сусідів помітив, що Мойша з Лєною держалися за руки, весело сміялися і розказали тьоті Олі. Вона зробила Лєні допрос, сварила її за що, не ясно.
В нашім домі зробили маленький ремонт, побілили, щось замінили , а вечером залили цементом порожки, бо діти, тай дорослі спотикалися. То ми, діти , сиділи дома і чекали вечерю, яку мама варила, я вибігала , бо дуже смачно пахло у кухні. Ось тут мене підкараулила тьотя Оля, дала мені цукерку , подушечку, дуже смачну. Тихеньким голосом сказала, що дасть ще більше цукерок, якщо я допоможу їй відвадити «жениха « Лени. Я правда ні чого не зрозуміла, але зразу сказала «да». Вона дала мені завдання нацарапати на порозі Мойші якесь слово ЖИД, що я і зробила, але мама помітила, що я кудись вибігала і зробила мені «допрос» Я була чесною дівчинкою, збрехати мамі я не могла, а підвести тьотю Олю з її цукерками я теж не хотіла, то я мовчала. Через деякий час у дворі почувся крик Еті Яківлівни, мами Мойші. Вона так кричала так, що всі сусіди повибігали і кинулися до неї, бо треба було її спасати. Етя Яківлівна кричала, що ці «грязні хохли і кацапи « не дають їм життя. Вони лізуть в їхнє життя, пьючи їхню « чисту благородну єврейську кров» Вони, євреї, мають гордість і честь, ні кого не кривдять, а тут нові «фашисти» зживають їх зі світу. Етя Яківлівна довго кричала про свою честь, свободу, совість. Кричала на свого чоловіка, що Ізя не може захистити свою сім*ю від цієї «здичілої свори». Моя мамочка підійшла до Еті і хотіла її заспокоїти, але вона, показувала на поріг і кричала, що це могли зробити тільки «фашисти» Мамочка моя говорила, що це п*яний дядько йшов з чайної і міг таке зробити, на що Етя Яківлівна відповіла: «Ганю, я вас дуже поважаю, але не робіть з мене тупу єврейську дуру», на що мама довго переконувала її, що вона дуже толерантна , гарна жінка. Завтра все перероблять і знову зацементують поріг. Етя Яківлівна пішла до кімнати «гризти» свого Ізю.
Ось і наш татусь прийшов з роботи , мамочка тихенько розказала про цей казус. Батько взяв ремінь і пішов на мене, я з переляку полізла під стіл. Так ми з татом кружляли він за столом , а я під столом , увертаючись від ремня.
»Вилазь і стань в куток, і будеш держати портфель над головою, щоб знала як розпалювати «міжнародну ворожнечу» - сказав тато. Я відповіла , що не буду брати цукерки у тьоті Олі. Тато пішов до сусідки поговорити , що вона наробила, натравила дітей.
Вранці поріг Еті Яківлівни був залитий цементом. Етя Яківлівна, сказала, що в цьому «ГЕТЕ» вона більше жити не може, через деякий час вони виїхали з МТСу . Тьотя ОЛЯ була надзвичайно рада.
© Copyright: Надежда Мартынова Данчак, 2015
Свидетельство о публикации №215012001351
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553168
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.01.2015
автор: nadegda