Прирікаю себе повсякчас на смуток і тугу.
Не можу сказати важливого бли́зькому й другу.
Замикаю своє передсердя. Стороннім там зась!
Була би удома самбука. Таки б напилась!
Важливе вирішую похапцем… без медитацій.
Давно не чекаю від рідних (несправжніх) овацій.
Щось пи́шу, печу, вишиваю… даремно й дарма.
Натхнення та іскри у діях давно вже нема.
Сумую за чимсь нездійсне́нним, чужими дощами.
Не бачу підтримки ба навіть у рідної мами.
Кохаю свої недолугі думки та фантазії.
Й чекаю на вдалу чи може разючу оказію…
Багато пишу́… а як мало в словах цих є смислу.
Людина розумна. Що зробиш? Віршами я мислю.
_________
Як хочеться просто любові й потрібною стати!
Я серце відкрию… Було б перед ким відкривати…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553197
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.01.2015
автор: Троянда Пустелі