Настя чоловіку шепотіла:
—Як не буду поруч твого тіла,
То буду сонцем в стиглому зерні,
Чи вітром перемоги у борні.
Сіяти діамантом на снігу,
Ловити, ланню, зорі на бігу,
Збирати повні пригорщі дощу —
Тобі усі земні гріхи прощу...
Оберігатиму твоє ім'я,
Де б ти не був — навколо буду я.
Лише пустелею — ні, не буду
Твій образ ніколи не забуду...
Вислухав Мефод її старання,
Відрубав дружині без вагання:
— Так, у тебе наміри високі,
Краще подаруй для мене спокій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553230
Рубрика:
дата надходження 20.01.2015
автор: Lana P.