Від рейок злякані дерева
Втікають під експреса крик.
Мені, повір, не дуже й треба,
Щоб цей вокзал навіки зник.
Затримка нервів прибавляє,
Густішає у венах кров.
Куди?Чому?Питання в клярі,
У відповідь – все загалом.
А не сидиться.Скрізь магніти.
То там, то тут – твій ареал.
Не там, де ноги Афродіти,
Не там, де геть чужий «Реал».
А там, у полі, де під вечір
Цвіркун концерти роздає.
В олію змащені із печі
Хлібини круглі жар дає.
Туди приїдеш, а повітря
Таке дитяче і близьке,
Що аж яснішає в макітрі
Й нараз вивітрює міське.
Потрібно їхати додому
І не в якийсь та Будапешт.
Та прокидається десь сором,
Що ти не тут, а десь живеш.
Вокзал знайомо – майне лібе,
Така всім звична метушня.
Хто тут мені такий потрібний?
І чи потрібен комусь я?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553510
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.01.2015
автор: abba