Вічність не зрозуміла, люди янголи.

Він  йшов  своїми  володіннями.  Розглядав  велич  садів  своїх,  та  роздумував  про  нових  істот  якими  він  хоче  населити  землю.  Які  ці  створіння  повинні  бути,  які  погляди  в  них  мають  бути,  до  чого  вони  мають  прагнути,  чого  хотіти,  та  як  виглядати.  Але  основним  запитанням  було  в  нього  те,  хто  це  має  бути?  Узяв  він  глину  виліпив  із  неї  дві  руки  та  дві  ноги  і  голову  і  вдихнув  у  неї  життя.  Та  дав  він  цій  істоті  назву  “людина”.  Цих  людей  із  землі  він  зробив  не  одну  і  не  дві,  а  ціле  військо  яке  прийшло  на  землю  щоб  нею  володіти.  Коли  померла  перша  людина,  то  прийшла  вона  до  його  володінь,  і  зрозумів  він,  що  йому  потрібні  істоти  які  б  допомагали  йому  у  спілкуванні  із  людьми.  Передав  їм  частину  своїх  сил,  і  дав  їм  назву  “Янголи”.  Саме  їх  він  обрав  для  спілкування  із  людьми  через  те,  що  ці  душі  уже  були  людьми  і  розуміли  їх.  (“Створення  Адама  і  Єви  і  тільки  два  сина  у  них  було,  два  сина  не  могли  залишити  потомства  через  те  і  була  створена  армія”).
Але  й  була  інша  сторона  цього  життя.  Противник  творця  людей,  який  хотів  мати  рабів  із  людей.  Він  демонстрував  людям,  що  все  протиприродне  і  не  нормальне  це  прекрасно.  Люди  при  учились  до  цього  і  себе  уже  не  могли  уявити  без  цих  речей  протиприродних  які  їм  навіть  не  потрібні  були  .  І  навіть  янголи  були  спокушені  цим  рабовласником.
Подумав  творець,  що  робити  робити  із  тими  янголами  хто  провинився  в  його  очах.  І  розсудив  він  так,  що  повинен  той  хто  згрішив  іти  ще  раз  на  землю,  щоб  творець  міг  обрати  чи  потрібен  йому  такий  житель  в  його  володіннях  чи  ні.  Були  змушені  вони  проживати  ще  раз  на  землі  для  смерті  в  тілі,  і  життя  в  душі.  Так  же  і  рабовласник  мав  чинити,  через  те  що  в  його  володіннях  були  хоч  і  грішники  та  все  ж  і  хороші  люди  які  руйнували  його  царство.  (Римлян  9;  15-17  “15  Бо  Він  каже  Мойсеєві:  Помилую,  кого  хочу  помилувати,  і  змилосерджуся,  над  ким  хочу  змилосердитись.  16  Отож,  не  залежить  це  ні  від  того,  хто  хоче,  ні  від  того,  хто  ”)

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553562
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.01.2015
автор: Невільний