Улянка сиділа поруч з мамою за великим письмовим столом і розглядала малюнки на листівках, які мама акуратно підписувала до свята.
Мама завжди вітала усіх знайомих і рідних зі святами і вигадувала різні побажання. Улянка тільки-но навчилась читати, і з великою увагою перечитувала написане мамою , а потім клала у конверти кольорові вітальні картинки.Такі хвилини дівчинці були дуже до вподоби. Але був один момент, який завжди її дивував- мама у своїх вітаннях усім бажала мирного неба. Яке воно, мирне небо? Чому воно так важливе для мами? А може у мирного неба колір якийсь особливий ?
Минали роки, Улянка зростала, а мамині побажання у вітаннях не змінювались.
-Мамо, ну навіщо бажати мирного неба? У мирний час живемо, хіба у тебе є сумніви, що мир може щось порушити?
-Ох, доню,-усміхалась мати,-мир такий крихкий, як кришталь. Не дай Боже тобі, дитино, пізнати війни! Не дай Боже...!
Улянка слухаючи матір, все ж не вірила, що війна колись може постукати і у її двері. А через недовгих тридцять років зрозуміла зміст маминих побажань, гіркоту втрати, і біль за державу.
В Україну прийшла війна. В Україні небо утратило “мирний” колір.
Улянчиній матері уже не довелось побачити тих "змін"...
© 2015 Н. Хаммоуда
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553574
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.01.2015
автор: Наталя Хаммоуда