Моя душа розбурхана – не спить.
Навіщо віщий знак так провокує?
Я у захопленні молюсь на мить.
Нехай ця вереда собі глузує:
«Від щастя шаленіє лиш дурний!» –
Радів учора й нині не жалкую.
У сітях? Закохавсь! Ходжу смутний?
Жаданий погляд вчора був привітним,
Її кивок мені був рятівним.
Від сліз в очах сьогодні - безутішний.
Я це переживу, перетерплю –
На цілім світі мук нема світліших.
Я щастя маю: вереду люблю!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553625
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.01.2015
автор: Михайло Нізовцов