Сядь біля мене.
Не кажи ні слова.
Навіщо марно промовлять слова,
Коли по оксамиту вечоровім
Тремтливе сяйво місяць розлива?
Десь у безмежжі незбагненних далей,
Таких високих, що не сягне зір,
Як у намисто дорогі коралі,
Сплітаються у пісню ноти зір.
Поринь у тишу.
Дивною вуаллю
До нас вона спускається згори.
Ну хто сказав, що дихають печаллю
Притихлі в снах осінні вечори?
Над нами Всесвіт потопа в бездонні,
На щастя скибка місяця сія.
Гарячі й лагідні твої долоні.
Не треба слів –
Ми разом :
Ти і я.
© Ірина Васильківська
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553662
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.01.2015
автор: Ірина Васильківська