***
... Колись мого життя зорю щасливу
Благий Творець у небі запалив.
Привітну долю, а не галасливу
Від отчого порога простелив.
Та сталось так, неначе хто зурочив…
Невже таке буває між людьми? –
Бо кожен день мені біду пророчив,
Душа вмивалась кров’ю і слізьми...
Можливо, я потрапив випадково
В цей світ жорстокий зла і суєти,
І також, раптом, зникну загадково
Між хмар, як місяць, що вже встиг зійти?..
Чому все важчий морок гнітить душу?
Чому той пломінь серця ще не згас?
Хто Голіат, кого здолати мушу,
Щоб щастя панувало по-між нас?..
Мій Господи, прости… якщо Твоя є сила –
Дай мудрости, моїм прихистком стань
Допоки пломінь серця не згасила
Моєї долі невмолима длань...
19**р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554004
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 23.01.2015
автор: Марко Кайдаш