Я сама собі ворог. Щоб вбити мене, вам потрібно лише залишити мене один на один із собою на 2 дні. Це ідеальна смерть для мене. Я буду думати, думати, думати. Мої думки мене вб’ють.
Знаєте, дуже боляче думати. Це не тяжко. Кожна нова думка – ніж у грудину. Пам’ятаю, мені вчителька розповідала, що у кожної людини душа знаходиться в різних місцях: у кого в грудині, у кого в животі, у кого в пальцях і так далі. Де знаходиться моя душа? Наче в грудині, або між ребрами. Як писав Іздрик «[i]Ниє душа, десь в куточку за ребрами, від передозу краси[/i]».
Час ночі. Я знову в своїх думках. У голові буря та накрапає дощик на лівому березі Києва. Боляче. Звичайні ліки, як «Спазмалгон», не допомагають з літа. Вчуся без медикаментів допомагати собі: лягаю зручно, на спину, багато подушок під голову, покривало, та засинаю. Знаєте, допомагає.
От так би і в кожній ситуації. Коли щось трапляється погане, ти береш та зручно лягаєш – оцінюєш ситуацію, багато подушок під голову – аксіоми та доведені теореми життя, покривало – 100% захист, сон – виграш. Знаєте, має допомогти.
А якшо немає подушок?! – запитаєте ви, а я відповім: «А якшо нема покривала?!».
Ступор.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554154
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.01.2015
автор: Iva Frank