Колишуться квіти простенькі у полі,
Дзвенить над душею зрадлива печаль.
Направо убитих несуть. Вліво - хворі.
У когось в вікні загорілась свіча.
Чорніють хмарки, вітер дмуха безжально
На землю й людей, що зійшлись саме тут.
Щоб вирити ями глибокі - до Раю
І щоб рятівним був для всіх Інститут.
Дурні інтереси безпечного світу
І далі існують - всі люди їдять.
Але не забути нікому палітру
Криваву, де мертві далеко не сплять.
Мов лицар хоробрий ішов воювати.
Вернувся - лиш тінь, не вернувся - лиш страх.
Але далі дзвонять народи в набати.
Сидить над коханим чиїмсь хижий птах.
Лилися рядки з-під пера золотого,
З-під чорного, бр́удного - також лились.
Так, ніби страждання усі ці для того,
Щоб вірші, картини і думи плелись.
Всім страшно і тяжко, всі зляться на інших,
Хтось голову тицьнув в пісок, хтось - в вогонь.
Вертаються Звідти колони із піших,
Голодних, забутих... в обійми долонь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554296
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.01.2015
автор: Vasylynka